Вітаємо всіх з 1-м квітня!

Трохи історії. Про походження свята.      День сміху відзначають в Україні, Росії, Німеччині, Англії, Франції, у Скандинавії і навіть на Сході. В одних країнах 1 квітня називають Днем сміху, в інших - Днем дурнів.     Про виникнення першоквітневої традиції існує чимало різних гіпотез. Деякі вважають, що свято виникло у Давньому Римі, де в середині лютого відзначалося свято Дурних. Апулей вважав, що в Давньому Римі першоквітневий обман пов'язували з поклонінням божеству Сміху. Є й інша версія, відповідно до якої це свято виникло ще в Давній Індії, де 31 березня відзначали свято жартів.     В Європі ж до кінця 16 сторіччя 1 квітня зустрічали новий рік, ходили в гості і приносили подарунки. А коли за наказом французького короля свято перенесли на 1 січня, багато людей не відмовилося від старих звичок. Тих, хто святкував 1 квітня і дарував подарунки сталі висміювати і називати першоквітневими дурнями.     У Росію День дурня прийшов з часів Петра, коли жителів Петербурга підняли першого квітня набатом, що сповіщав про пожежу. І як з'ясувалося - це був перший першоквітневий розіграш.    На думку деяких дослідників, традиція жартувати 1 квітня походить ще від античного фестивалю Деметрія, який відбувався на початку квітня, і в основі якого лежала легенда про викрадення богом підземного світу Аїдом доньки богині Деметри - Прозерпіни. Пошуки доньки ні до чого не призвели – адже її крики були лише обманною луною.      Ще одна гіпотеза пов'язує святкування Дня сміху з весняним рівноденням за Григоріанським календарем.     Як припускають науковці, до нас це свято прийшло з Німеччини, імовірно, на початку XVIII ст. Його називали ще брехливим днем або Марією-брехухою – одним із народних прізвиськ Марії Єгипетської – святої VI ст., день вшанування якої за старим стилем збігається з 1 квітня.     Найбільш популярними жартами американських школярів залишається кинутий на дорогу прив'язаний гаманець чи аркуш паперу, що чіпляється позаду з написом "Чекаю стусана". Не відстають від своїх дітей і дорослі. Мати може подати на стіл шоколадні тістечка, всередині яких суцільна вата чи торт, заповнений ганчір'ям. Ще один розіграш популярний у містах, де є зоопарки. Один співробітник мимохідь кидає іншому: "Тобі телефонувала міс Фокс або містер Леон (що означає лисиця або лев), і просили перетелефонувати тебе їм за номером...". Далі дається телефон відділу звіринця, де перебувають лисиці чи царі звірів. Довірливий співробітник дзвонить і просить служителя покликати міс Фокс. Працівник зоопарку, думаючи, що над ним жартують, намагається відповісти якомога дотепніше, чим викликає обурення того, хто телефонує. Такий діалог може тривати досить довго, доки обидві сторони не усвідомлять, яка сьогодні дата.        День сміху святкується зараз у всьому світі, але ніде не є вихідним. У США його називають "святом серця, а не держави". До речі, професор Стенлі Теп із інституту здоров'я в Окхерсті (Каліфорнія), стверджує: "30 хвилин сміху на день дозволяють пацієнтові, котрий переніс інфаркт міокарду, уникнути повторного нападу в найнебезпечніший період – перші півроку після нападу, - і потім жити повноцінним життям. Здоровим же людям ця кількість сміху подовжує життя на роки, іноді на десятиріччя".        У німців здавна існує звичай посилати кого-небудь, найчастіше дитину, за тим, чого не можна принести. Цей жарт називається in den Aprill schicken – “посилати кого-небудь у квітень” (обманювати), а той, кого обманюють, одержав назву Aprilnarr (переклад той же, що й з англійської). Існує думка, що цей жарт у англійців та німців з’явився як наслідування одному з епізодів Святого Письма, сценічне зображення якого існувало у середньовіччі. Зокрема, навесні, напередодні Великодня, зображували, як водили Ісуса Христа від Каяфи до Пилата, а від Пилата – до Ірода. Це дало підставу для виникнення німецької приповідки: Jemanden vom Pilatus zum Herodes schicken – тобто “посилати кого-небудь даремно”.     У чехів і словаків теж існує вираз: Poslati koho z Aprilem. Цей же звичай відомий також у Польщі та Литві під назвою Primaprilis. Є підстави вважати, що прийшов цей звичай до Європи від римлян разом з самою назвою місяця – “апріль” і що він був частиною якогось таємничого язичницького звичаю під час святкування.